Шхуна «Колумб» - Страница 49


К оглавлению

49

Марко сидів мовчки на стільці і, зціпивши зуби, розглядав картину на протилежній стіні. Картина була новітнім переспівом легенди про Саломею, пасербицю іудейського царя Ірода, що вимагала за свій танець голову проповідника Іоанна. На цій картині трьом танцюристкам, що стояли на столах, троє мужчин: моряк, кавалерист та елегантний цивільний, — кожен подавав на блюді по одрізаній людській голові.

Анч сказав командирові кілька слів. Той нахмурився, сильно ляснув долонею по столу і закричав на хлопця. Марко не повернув до нього голови, хоча знав, що незрозумілі крики містять лайку і погрози на його адресу. Командир кричав приблизно хвилину. Нарешті він стих.

Анч вийшов з каюти, залишивши юнгу і командира один на один. Марко так само з удаваною байдужістю розглядав стіну. Командир мовчки стежив за ним.

Анч швидко повернувся разом з матросом. Моряк підійшов до юнги і взяв його за руку, але хлопець вирвав її і звівся на ноги, готовий до оборони. Він не знав, що з ним хочуть робити, але вирішив захищатися з усієї сили. «Швидше застрелить», — подумав він. Захищатися він міг лише кулаками, бо жодної важкої речі під руками не лежало. Підводячись, він торкнув ногою стілець, але виявилось, що стілець прикріплений до підлоги, і пробувати одірвати його було безнадійно.

Матрос кинувся на Марка й почав його бити кулаками в обличчя. Юнга прикрився руками і в свою чергу, підігнувши ногу, з усієї сили вдарив напасника в живіт. Матрос заточився і впав у крісло з перекошеним від болю обличчям. Рудий командир зірвався з місця, вхопив револьвер і націлився в полоненого. Стріляти не довелося, бо Анч вихопив з кишені руку і, розмахнувшись, з усієї сили вдарив Марка по голові кастетом. У хлопця потемніло в очах, темряву прорізали вогні райдуги, і він опустився на підлогу. По його щоці потік струмочок крові.

Він опритомнів, сидячи в кріслі. Все тіло боліло, кістки нили.

Шпигун і командир ждали, коли полонений розплющить очі.

— Я вам говорив, — тим же холодним тоном продовжував Анч, — ви не послухались і дістали перше попередження. Здається, ви вже заспокоїлись. Отже, продовжимо нашу розмову. Майте на увазі, цей удар — найлегша кара. Отже, скажіть, звідки і куди ви пливли каюком?

Марко мовчав. Він думав про те, що все одно вони з нього нічого не витягнуть, скільки б його не били. Але згадував своїх супутниць і жахався за їх долю. Отже, вони, безперечно, зазнають такого ж катування. Він глянув на гадючі очі командира, і тепер у нього похололо під серцем. Хай, він говоритиме, говоритиме… Хлопець безсило відкинувся на спинку стільця.

— Ну? — допитливо промовив Анч і повільно потягнув ліву руку з кишені.

— Я плив зі шхуни «Колумб» на есмінець «Буревісник». Вчора ми прибули сюди з вантажем скумбрії. Шкіпер доручив нам доставити туди мішок свіжої риби. Ми…

— Стоп! Стоп!.. Відкіля ж взялася шхуна «Колумб», вона ж загинула від вибуху.

— Ні! — майже крикнув Марко. — Вона не загинула, вона плаває, як завжди плавала.

— Ага… — хмуро протяг Анч. — Добре. Скажіть, що тут робить «Буревісник»?

— Цього я не знаю. Ми були в морі, коли він прийшов сюди.

— Та-ак. Начебто ви говорите правду. Чи є ще тут військові кораблі?

— Здається, ні. Я не знаю.

— Припустімо. Розкажіть, що робить на острові професор Ананьєв.

— Він шукав там торіаніт, але тепер, здається, відмовився. Кажуть, торіаніту там дуже мало.

— Так вам здається. Краще було б, якби вам не здавалося, а щоб ви знали напевне… Розкажіть, хто зараз з сторонніх є на острові. Яка тут охорона? Де знаходяться охоронні пункти?

— Сюди повинні прибути близько двохсот чоловік охоронників.

— Ну, от, а ви кажете «здається, від торіанітових розробок відмовляються…» Ну, і де вони розмістяться?

— Вони розмістяться на маяку, у селищі, менша частина біля Торіанітового горба. Вони влаштують шість чи сім дозорних пунктів. Я точно не знаю, але так мені розповідали рибалки.

— Що ви знаєте про зникнення рибалок з Соколиного висілка?

— Вони утопилися в бухті через необережність. Більш нічого не знаю.

Анч перекладав відповіді командирові підводного човна, а той щось відмічав у своєму блокноті. Потім командир сказав Анчові кілька слів, Він, очевидно, цікавився ще якимись відомостями.

— Скажіть, хто зараз командир «Буревісника»? Той самий, що був раніш, — Семен Іванович Трофімов?

— Так, йому лише призначено нового помічника.

— Ще якісь є зміни в складі екіпажу за останній час?

— Там змінено майже третину команди. Прибули також новий штурман та новий командир артилерії. Тепер там додали чотири зенітних гармати. Потім зробили якусь зміну в торпедних апаратах. Яку саме — не знаю. Але через ті зміни призначено нового командира. Так мені сказали. Якби я потрапив туди сьогодні, то про це все знав би напевно.

— Шкода, що ви не виїхали туди раніш, ми забрали б вас при поверненні.

Анч знову звернувся до командира. Той щось запитав.

— Ви часто буваєте в Лузанах, — продовжував перекладач, — і знаєте, мабуть, де саме поставлено там мінне загородження, де розташовані військові склади та підземні баки для пального? Ось вам орієнтовний план Лузанського порту. Покажіть це все і зробіть, якщо потрібно, поправку в цьому плані.

Командир розстелив на столі перед Марком план. Хлопець схилився над ним. Кілька хвилин уважно розглядав папір і переконався, що план складений недавно, але за старим планом та, можливо, новими спостереженнями на око. Ряд важливіших об'єктів у плані відмічено не було. Хлопець попросив олівець і почав робити в плані поправки та різні позначки. Він позначив умовне мінне загородження, куди, за його словами, не заходили навіть військові кораблі. Показав біля них орієнтовні проходи. Накреслив розташування підземних баз з пальним навколо Лузан. Позначаючи червоним олівцем крапки, він проставляв біля кожної якусь літеру.

49