Шхуна «Колумб» - Страница 61

— На це досить одного дня, — заявив механік, що ніколи не відкладав таких справ.

— Але, — попередив командир, — я ще викличу на консультацію головного інженера дивізіону.

Останнього механік трохи побоювався, бо головний інженер минулого разу заявив, що більше на подібні проекти згоди не дасть.

Тільки кінчили снідати, принесли радіограми. В одній з них командир дивізіону есмінців наказував продовжувати дозорну службу в районі Лебединого острова та тримати зв'язок з прикордонною охороною, що оберігає дванадцятимильну прибережну зону. «В разі виявлення підводного човна, — говорилося в радіограмі, — ближче ніж за дванадцять з половиною миль від берега, негайно його потопіть. Коли ж виявите його у відкритому морі, вживайте всіх заходів, щоб вияснити його національність, курс, характер плавання. Тримайте зв'язок з літаком Рибтресту «Розвідувач риби». В разі потреби викликайте допомогу. Негайно з авіабази вилетять літаки, а також вийде з'єднання есмінців».

В радіограмі, одержаній професором Ананьєвим, капітан порту Лузани сповіщав, що капітанові пароплава «Антопулос» буде дано розпорядження йти до Лебединого острова, як тільки радистові порту вдасться зв'язатися з пароплавом. Одночасно з цим радист «Буревісника» доповів своєму командирові:

— Спостерігаючи за ефіром, виявив, що радіостанція на «Антопулосі» не працює. Її безперервно викликають рація порту Лузани та рація одного грецького порту, але «Антопулос» не відповідає.

— Ці купці, мабуть, сплять або в них вічно щось ламається! — зневажливо зауважив механік.

Капітан-лейтенант наказав радистові:

— Спробуйте викликати «Антопулос» і, коли це вдасться, — допоможіть йому зв'язатися з портом.

— Єсть, товаришу командир! — відповів радист і вийшов з кают-компанії.

Майже в той самий час вахтовий на кораблі помітив швидке моторне судно прикордонної охорони, що входило в бухту, а на обрії — літак, який теж швидко наближався до Соколиного висілка. На моторному судні прибули представники слідчої влади, а літак був «Розвідувач риби». Бариль майстерно посадив свою машину на воду і з мінімальним пробігом кинув якір за півсотні метрів од рибальського причалу. Надувши кліпербот, льотчики перебралися на берег. Вони привезли з собою пошту, а в тому числі й листи професорові та капітан-лейтенанту Трофімову.

В листах не було нічого особливо нового, але їх автори засвідчували, що подіям на Лебединому острові надається винятково важливого значення, хоч у присутність підозрілого підводного човна майже ніхто не вірить. Єдиним свідком у цій справі виступав лейтенант у запасі Бариль, який ніби бачив човен під час польоту, але штурман Петимко його свідчень не підтверджував.

Минулої ночі обидва льотчики мало спали, бо після того, як звечора давали свідчення, почали сперечатися. Бариль обурювався, що Петимко не бачив підводного човна, а Петимко заявляв, що він хоч і не військовий льотчик, але має цілком здорові очі, рибу з повітря бачить, і дивно, як він не міг побачити цілого корабля. Нарешті, вони погодились на і ому, що Бариль зробив помилку, не гукнувши голосно, коли побачив човен, а помилка Петимка полягала в тому, що він неуважно поставився до знаків Бариля. Треба сказати, до ринку Бариль таки переконав Петимка, і тепер це був єдиний, хто, крім Бариля, безумовно вірив, що в морі плавав невідомий підводний човен. Був ще один чоловік, який майже вірив у присутність підводного човна. Це — Семен Іванович Трофімов, який, правда, відмовчувався, бо не мав жодних доказів, крім слів Бариля та дуже непевних висловлювань спостерігачів на гідрофонах. Про спостереження Бариля знали тільки військове командування, прикордонна охорона та професор Ананьєв.

Бариль, постукуючи дерев'янкою, пройшов назустріч представникам слідчих органів, як до старих знайомих. Він зустрічався з ними напередодні ввечері, а сьогодні ранком випередив їхнє судно, що ще вночі вийшло з порту.

Капітан-лейтенант Трофімов перший давав свідчення в справі потоплених, бо есмінець стояв під парою, готовий до виходу в море. Розмова командира корабля із слідчим тривала недовго, і, швидко звільнившись, він викликав до себе Бариля та Петимка.

Умовились про план розвідки.

— Що це за господар з вашого Рибтресту, що на морському літаку в нього немає радіо? — обурювався командир «Буревісника».

— Буде, — відповів Петимко. — Це ми літаємо на цьому літачку тимчасово. Тижнів через два нам обіцяють надіслати цілком устаткований літак. Екіпаж — чотири чоловіки, а як треба буде, то можна навіть десятьох посадити.

— Гаразд! А поки що умовляємось про сьогоднішній день. Значить, кожну годину ви підлітатимете до «Буревісника», — сказав командир. — Пального у вас на п'ять годин. Ну, ми вам добавимо. Зробите в морі посадку, і ми піділлємо. Значить, ідете на висоті від трьохсот до шестисот метрів. Бувайте! До побачення в морі!

Есмінець залишив бухту Лебединого острова. В командирській рубці штурман виклав капітан-лейтенанту свої міркування з приводу можливого району перебування підводного човна. Після ночі той район значно розширився. Правда, в прибережну дванадцятимильну зону вийшли на спеціальну розвідку судна берегової охорони, але коли б вони навіть викрили підводний човен, то самі навряд чи могли б з ним справитися. Радіостанція «Буревісника» безперервно підтримувала з ними зв'язок.

Як тільки есмінець вийшов з бухти, літак знявся в повітря, наздогнав корабель, зробив над ним коло і пішов на південний схід. Летів невисоко, іноді відхилявся то в один, то в другий бік, і незабаром вахтовий уже втратив його з поля зору. Хвилин сорок есмінець мчав повною швидкістю, а потім перейшов на середню. За десять хвилин після цього вахтовий помітив на обрії чорну крапку, і рівно через годину після виходу «Буревісника» в плавання рибальський літачок знову зробив над ним коло. Корабель спинив машину, а «Розвідувач риби» сів на воду. Бариль підрулив до «Буревісника» і незабаром надзвичайно спритно піднявся по сходах трапа на палубу. Він раніш попереджав, що йому парадного трапа не треба, і тепер в цьому переконав військових моряків. Він піднявся просто на руках.