Шхуна «Колумб» - Страница 92

Шхуну гойдало все дужче. Хвиля більшала й заливала палубу. Нарешті, сипнула злива.

Ударив грім. Чорна пітьма обгорнула розбурхане море и легеньку шхуну, що гойдалась на хвилях, наче іграшка. Тільки при світлі блискавки, що раз за разом прорізувала темряву, видно було на якусь мить насторожені постаті загарбників та лікоть Левка з-за рубки. Потрапляючи в шторм чи шквал, шхуна починала скрипіти, а коли її вже надто гойдало, тоді десь з-під палуби чулися Удари дзвона. Причини скрипіння досі ніхто не виявив, то була таємниця корабельного майстра, а дзвін почався після одного ремонту. Якийсь забудько залишив у металевому повітряному ящику під палубою якийсь залізний предмет, мабуть, зачеплений на гачок. На великій хвилі той предмет починав розгойдуватися, ударяючись об стіни ящика і нагадуючи удари дзвона. Тепер якраз і залунали глухі удари, до яких байдуже ставились моторист юнга але які стривожили загарбників. Їм здавалося, ніби дзвін той ішов з моря і нагадував удари сумного церковного дзвона, звичайного в їхній країні і не знаного ні Левком, ні, тим більше, Марком. Проте пірати не сказали один одному нічого.

Юнга, слухаючи удари грому, відчуваючи, як б'є дощ по обличчю і задуває вітер, виконував задуманий план затримування шхуни. Скориставшись тим, що рудий пірат тепер майже не поглядав на компас і не звіряв курсу, Марко поволі повернув шхуну й повів її не менш як на 90 градусів уліво, тобто впоперек вказаного йому курсу. З кожним поривом вітру «Колумб» все віддалявся й віддалявся від мети загарбників. Порівняно з першими поривами, вітер трохи вщух і став рівніший, але хвиля збільшувалась і все ширше розгойдувала судно. Посилився й грім, частіше стало блискати.

Коли темрява лише на мить прорізується блискавкою, гуркіт грому звучить під акомпанемент невидимих, але відчутних хвиль, а під ногами здригається дощана палуба, і в цей час у людини зв'язані ноги, а за два кроки від себе вона відчуває спрямоване у її голову дуло револьвера, тоді потрібні виняткова сила духу, незламність волі, щоб не впасти в розпач, зберегти розсудливість, впевненість у можливість порятунку. Молоді рибалки належали до людей з холодними головами й гарячими серцями. Коли б загарбники придивилися при світлі блискавок до виразу очей своїх полонених, то побачили б не переляк, а спокій, навіть радість, бо захопленим здавалося, що стихія прийшла їм на допомогу, щоб затримати шхуну й перешкодити піратам здійснити їх план. Здавалося, блискавка злетіла з зеніту і прямовисно ударила в щоглу шхуни. Вибух грому стався над самим вухом, верх щогли обломився і, охоплений полум'ям, впав у море, не зробивши ніякої шкоди шхуні. Здавалося, гроза досягла найбільшої сили, і чогось страшнішого за удар блискавки в шхуну вже не буде. Шквал ішов неширокою полосою, несучи за собою хмари і зливу. Ще дув вітер, але дощ перестав, блискавки тепер спалахували за лівим бортом «Колумба», і грім почав слабшати. Шхуна виходила з шквалу. Рудий пірат підійшов до компаса, і Марко відчув неминучість суворої розправи. Бо тепер, звіривши курс, компас і напрям вітру, кожен моряк зрозумів би, куди стерновий скеровує судно. Але в цей час вітер почав заходити від західних румбів, косячок паруса брав повністю той вітер, і юнга почав скоренько переводити стерно. Зміна вітру пояснювала зміну маневру і це не давало можливості піратові виявити, куди перед тим прямувала шхуна. Міняючись, вітер вщухав. Тепер для швидкого ходу самого клівера було не досить, а фок підняти не могли, бо блискавкою щоглу обламало наполовину. До Левка знов підійшов Анч, і тепер моторист мусив пускати мотор. Додержуючись вказівок компаса, шхуна пішла попереднім курсом, але визначити, куди саме вона прямує, можна було тільки тоді, коли на небі з'являться зірки. Між північчю і ранком небо знов зазоріло, тоді пірат-командир узявся старанно обчислювати місцезнаходження «Колумба». Він довго з цим морочився, бо наслідки обчислень йому все здавались помилковими. Виходило, що, незважаючи на всі зусилля йти повною швидкістю на південь, шквал одніс їх назад, майже до Лебединого острова. Рудий пірат ще не скінчив цих обчислень, як його штовхнув Анч і показав у море. Пірат озирнувся й побачив завмираюче світло. В темряві то спалахував, то згасав вогник маяка, два довгих і три коротких просвіти з рівними інтервалами.

— Це маяк на Лебединому острові, — сказав Анч.

Він міг цього й не говорити. Пірат бачив той маяк у попередні ночі й відразу впізнав його. Крім них, свій рідний маяк впізнали обидва полонені. Марко від хвилювання ледве тримав стерно. Там, на маяку, в цей час перебували найближчі йому люди. Коли б його батько знав, скільки радості й горя завдав тим світлом у ті хвилини своєму синові! Радості — бо коли б маяк не світив, «Колумб» напевне налетів би на гряду підводного каміння, що проходила тут поблизу, і тоді пірати знайшли б там своє останнє пристановище! Горя — бо юнга розумів, що останній раз в житті бачить світло дорогого йому маяка.

VII. САМІТНИЙ ПЛАВЕЦЬ

Маяк то засвічувався, то гас, наче дражнився й закликав своїм білим вогнем. Так принаймні здавалося одному самітному плавцеві в морі, що жадібно стежив за тими вогнями. Великі хвилі підносили плавця на гребінь, і коли цей момент збігався з спалахом маяка, плавець відчував приплив сили і бадьоріше посувався вперед. Часом плавець потрапляв у провалля між хвилями, або вода заливала йому очі, і він кілька хвилин не бачив маяка. Тоді слабшали помахи рук, приходила кволість і безпорадність. Десь за островом, над суходолом, блискавки перетинали небосхил, але звуки грому вже не долітали сюди. Над плавцем мигтіли блискучі, ніби грозою обмиті зорі, за обрієм зникав вузенький серп молодого місяця. Та уваги плавця не привертали ні зорі, ні місяць Його думки зосереджувались лише на світлі маяка.