Шхуна «Колумб» - Страница 30

— Вибух стався за чотири кілометри відціля. Ваш годинник поспішає на одну хвилину.

XXII. НА «БУРЕВІСНИКУ»

Семен Іванович Трофімов вийшов з каюти і піднявся на місток, де з кутка в куток походжав вахтовий начальник. Побачивши командира корабля, вахтовий зупинився і хотів доповісти, що під час вахти нічого не сталося, але капітан-лейтенант кивнув йому головою і підійшов до фальшборту. Він сперся руками на планшир і пильно вдивлявся в море, куди вийшли «Колумб» та дві шлюпки з «Буревісника» на нічну прогулянку.

На есмінці, як звичайно, в цей час панувала тиша. Більшість червонофлотців після весело проведеного дня щойно вклалися спати. Частина була в морі на шлюпках та шхуні. Вахтові стояли на своїх постах. Семен Іванович милувався ніччю і думав про завтрашній похід у свій порт та про післязавтрашню учбову стрільбу з торпедних апаратів. Розкішна місячна ніч не давала цілком зосередитись на буденних турботах, а викликала бажання поговорити з ким-небудь. Командир повернувся до вахтового, щоб спитати, як тому сподобалось рибальське свято, але побачив, що вахтовий вдивляється в прибережну смугу бухти, і сам почав дивитись туди. Скоро він угледів три чорних крапки, що наближались до есмінця, і почув хлюпотливі звуки ударів руками по воді. До корабля підпливали якісь плавці.

— Це що за мода ночами так далеко запливати, — вголос висловив свою думку командир. Вахтовий повернувся і сказав, що то, мабуть, купальники з висілка.

— По-моєму, пливуть вони зовсім не з висілка.

Троє плавців швидко наближалися до корабля.

Вахтовий і командир уважно слідкували за ними. Плавці переганяли один одного. Та от один з них вирвався далеко наперед і плив до корабля, не зменшуючи швидкості.

— Що це вони, змагання влаштували? — знову спитав командир і, помовчавши, додав. — Попередьте, згідно з статутом.

Вахтовий виструнчився, набрав у легені повітря й загукав:

— Ей, там! Не під-пли-ва-ать! Держи сто-ро-но-ою.

Плавці пливли, ніби не чули. Один з них щось кричав, але поки що не можна було розібрати, що саме. Вахтовий, прислухаючись, приклав руки до вух.

— Ану, пошліть шлюпку, — сказав Семен Іванович. — Нехай затримає тих молодців. Треба провчити… Знають же, що біля військового корабля плавати не можна.

Не встигли виконати розпорядження командира, як передній плавець виразно прокричав:

— Швидше підійміть на борт! Швидше!

Було ясно, що це не звичайні купальники.

Щось трапилося, інакше чого б вони поспішали до есмінця? Командир корабля різким голосом одрубав наказ:

— Останнє попередження, щоб ближче не підпливали. Негайно шліть шлюпку. Держіть напоготові тривогу.

За мить шлюпка одійшла назустріч плавцям. Через кілька хвилин перший з них схопився за борт і спритно вскочив у шлюпку. Це був Марко. Цього разу він випередив Люду.

— Товаришу командир, негайно на корабель. «Колумб» зараз злетить у повітря! Треба рятувати людей!

Молодий командир на шлюпці нічого не розумів. Він знав, що треба забрати плавців, і шлюпка йшла за іншими, що знаходились приблизно за сто метрів. Але відтіля доносився дівчачий крик:

— Пливіть на корабель! На корабель! Не затримуйтесь!

Марко так наполегливо вимагав, щоб негайно повернутися на корабель, а двоє інших плавців спинилися і, здавалося, кричали те саме, що командир шлюпки наказав повертатися. Червонофлотці хоч не розібрали ще, в чім справа, але відчули в Марковій поведінці щось тривожне і з усієї сили налягли на несла.

За хвилину Марко вибігав по трапу на палубу корабля, його повели на командирський місток. Але він не йшов за провожатим, а сам біг попереду, і провожатий змушений був поспішати за ним.

— Хто такий? — різко спитав командира.

— Юнга з шхуни «Колумб», Марко Завірюха.

— Що трапилось?

Поспішаючи, Марко розповів, у чім справа. Од хвилювання й поспіху виходило трохи плутано, але капітан-лейтенанту стало відразу зрозуміло, що «Колумбові» загрожує небезпека.

— Коротко, — сказав він, — що там?

— Пекельна машинка. Зараз станеться вибух.

— Коли?

— О 10 годині 45 хвилин…

Командир глянув на годинник. Стрілки показували 22 години 27 хвилин. Залишалося 18 хвилин.

О двадцять другій годині тридцять одній хвилині «Буревісник» знявся з якоря і рушив з бухти, розвиваючи найбільшу швидкість. Зливаючись з берегом, у бухті чорніло дві крапки. Двоє плавців повільно пливли паралельно берегові, слідкуючи очима за есмінцем. Здавалося, до берега вони повертались неохоче.

За кормою корабля залишався збурено-спінений слід. Від бортів його широко розходились хвилі. Машини працювали на повну силу, що дорівнювала силі потужної електростанції. Корабель рвав морський простір, місяць і електрика освітлювали схвильовано напружені обличчя моряків. На цілому кораблі, здавалось, спокійними залишалися тільки хронометри та обличчя капітан-лейтенанта Трофімова.

Біля командира стояв Марко і розповідав, про що довідався від Знайди та про свої спостереження за Ковальчуком. Розповідь його була уривчаста. Раз по раз він замовкав і, завмерши, дивився в простір, наче вимірював на око швидкість корабля. Потім згадував про свого слухача і знов поспішно вимовляв кілька слів.

«Буревісник» пройшов широку горловину бухти й опинився в морі. В далині виднілися вогники шхуни. Прислухавшись добре, можна було вловити звуки музики. Корабельні годинники показували тридцять шість хвилин на одинадцяту. Залишалося дев'ять хвилин до вибуху. Командир крикнув вахтовому: