Шхуна «Колумб» - Страница 66

— Тю-тю, ф'ю-ф'ю-ю-ю! — засвистів пілот, — значить, один ще живий. Аби тільки цей ведмідь Степанович не перевернув кліпербота, а то доведеться мені пливти їм допомагати. — І він допитливо подивився на свою ногу.

Назад штурман повертався дуже повільно. Він буксирував за собою утоплених.

— Чого він мертвяків сюди тягне? — питав самого себе Бариль. — Що воно за дорогоцінність?..

Коли кліпербот підійшов зовсім близько, пілот побачив, що за човном пливе лише один мрець та й той… однією рукою загрібав воду.

— Ей, на човні! — закричав Бариль. Зірвавши з голови шолом, він потряс ним у повітрі, висловлюючи цим свої найкращі почуття.

Петимко не відповідав. Він гріб з усієї сили, намагаючись якнайшвидше пришвартуватися до «Розвідувача риби». Нарешті, гумовий борт торкнувся літака, і пілот допоміг штурманові витягти з човника напівнепритомну дівчинку. Її посадили на місце спостерігача, бо покласти на маленькому літаку було ніде, хіба на крилах. Потім витягли того, що залишився у воді і, очевидно, насилу тримався за поплавець. То був хлопець, якого штурман впізнав аж тоді, коли він опинився на хвостовій частині фюзеляжу.

— Марко Завірюха! — здивовано сказав Петимко. Він зустрічав кілька разів юнгу з «Колумба» і дуже шкодував, коли довідався в Соколиному про його загибель. У воді він його спочатку не впізнав.

Почувши ім'я Марка Завірюхи, Бариль одразу зрозумів, хто перед ним.

— Люда Ананьєва? — спитав він, показуючи на дівчинку, якої так само, як і Марка, ніколи не бачив.

— Ні… — хрипло відповів Марко. — Дайте води!

Штурман негайно протяг хлопцеві фляжку з водою, але той жестом показав, щоб спочатку напоїли дівчинку, і назвав її:

— Яся Знайда.

Поки штурман вливав Ясі в рот води, Бариль спитав Марка:

— Люда Ананьєва потонула?

— Ні, вона на підводному човні.

Напившись води, дівчинка розплющила очі, видно, їй одразу полегшало. Петимкові довелося влаштувати врятованих на крилах літака. Пілот завзято допомагав, наскільки це дозволяла йому дерев'янка. Мусили щось підстелити, пристосувати все так, щоб несподівані гості не поскочувалися з плоских крил. Нарешті, треба було роздягти їх та витерти, а потім одягти в суху одежу. «Розвідувач риби» цейхгаузу не мав, і обом льотчикам довелося зняти з-під комбінезонів частину свого одягу й віддати урятованим. Ясю одягли в костюм Бариля, і одна штанина була в неї коротка, а другу довелося підкочувати. Костюм Петимка хоч виглядав довгим і бахматим на Маркові, але загалом прийшовся, і після перевдягання хлопець почував себе дуже добре. Він хотів одразу встати, але штурман наказав обом відпочити.

Вже було шістнадцять годин без п'яти хвилин, сонце припікало майже так само, як і раніше, але з південного заходу повіяв вітерець і приніс маленьку прохолоду. Обрій залишався пустельним. Петимко, підрахувавши свої виміри, показав Барилю на карті місце їхнього перебування. Обоє прийшли до невтішного висновку, що «Розвідувач риби» був далеченько від лінії, якою курсують пароплави між Лузанами та сусідніми портами. Правда, десь поблизу проходив шлях експресних пароплавів, що раз на три дні підтримували пасажирський зв'язок з закордоном. Завтра можна було сподіватися зустріти один з них.

— Нас шукатиме «Буревісник», — сказав пілот, — хоча сьогодні навряд чи знайде, бо ми одлетіли далеко і потім, втікаючи, змінили курс, а він насамперед шукатиме там, де ми мусили пролітати, як умовились з командиром есмінця. Аби тільки у шторм не потрапити, а так ми кілька днів просидіти зможемо. Води трошки є, і аварійного запасу днів на три вистачить.

— Шторму не повинно бути, — відповів штурман. — Вітру треба сподіватися, але не більше п'яти балів.

— Нема лиха без добра, нам таки пощастило, — показав Бариль на врятованих.

— Я, розумієш, підпливаю, дивлюсь, один ворушиться… Ну, почув голос, швидше до них. А вони зовсім знесилились. Коли б не той поплавок, то вже давно опинилися б на дні.

— Ану, витягни його, подивимось, що воно таке.

Петимко перехилився й витяг гумову подушку, що трималася на воді між кліперботом і літаком. Обидва з цікавістю розглядали рятівний прилад.

— Надувна подушка, — сказав Бариль. — Але мені такої бачити не доводилось. Відкіля вони її дістали?

— Це з підводного човна, — сказав Марко, підводячися над крилом літака. На другому крилі так само показалась Яся.

— О дітки, ви вже очуняли? — зрадів Бариль. — То давайте побалакаємо. Відкіля ви тут серед моря взялися?

— Нас викинули з підводного човна, — відповів Марко.

— Чий це човен?

— Не знаю.

— От так діло!

Марко розповів про пригоди на підводному човні, а після того сказав про свій синій пакет. Тепер разом спробували його відкрити. Виявилось, пакет був з непромокального паперу. Прочитати документи ніхто не міг. Петимко, що знав іноземні мови, визначив, що документи зашифровані.

— Нічого, це не біда, — заявив Бариль. — Ви молодці, що роздобули його. У нас знайдуться такі спеціалісти, що найзаплутаніший шифр за день-два розберуть.

XXI. ПАРУСИ НА ЛІТАКУ

Південно-західний вітер посилився до трьох-чотирьох балів і поволі односив «Розвідувача риби» на північний схід. Льотчики лише раділи цьому, бо, врешті, наближались до берегів. Петимко запевняв, що з такою швидкістю днів за три-чотири їх донесе до Лебединого острова. На жаль, він не ручався за тривалість того вітру навіть до ночі. Так само жодних підтверджень, чи не змінить вітер напрямку, теж не давав.